ДО ПИТАННЯ НОРМАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ГОСПОДАРСЬКОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ В УКРАЇНІ

Анотація

Мета статті – розглянути питання нормативно-правового забезпечення державного управління господарською діяльністю в Україні, а саме поняття відповідного забезпечення, сутність відносин, яких стосується це забезпечення, і його ефективність.

Використовуються методи формальної логіки (аналіз, синтез, індукція, дедукція, аналогія, узагальнення). Для визначення поняття «законодавче забезпечення» автор аналізує поняття «законодавчий» та «забезпечення», на підставі чого синтезує й узагальнює власне розуміння термінів «законодавче забезпечення» та «нормативно-правове забезпечення». Дедуктивним шляхом розмежовуються відносини щодо державного управління господарською діяльністю. З використанням індукції формулюються висновки щодо ефективності нормативно-правового забезпечення відповідного напряму діяльності держави. Висловлюється позиція, згідно з якою законодавче забезпечення має бути представлене лише законами України та міжнародними договорами, ратифікованими Верховною Радою України, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України.

Результати та висновки. Наголошується на необхідності розмежування термінів «нормативно-правове забезпечення», «законодавче забезпечення» та «правове забезпечення». Співвідношення останніх двох понять може бути визначене за аналогією до співвідношення термінів «система права» й «система законодавства».

Автор звертає увагу на те, що принциповим у питанні визначення кола відносин, які охоплюються нормативно-правовим забезпеченням державного управління господарською діяльністю, є розуміння суб’єкта такого управління – держави, яка наділена як владними повноваженнями, так і господарською правосуб’єктністю. Тому відповідне нормативно-правове забезпечення об’єднує джерела, що визначають правила поведінки для держави – суб’єкта владних повноважень та держави – суб’єкта з господарською правосуб’єктністю.

Також наголошено на тому, що якість нормативно-правового забезпечення державного управління господарською діяльністю в Україні залежить від належної реалізації державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності, насамперед визначених Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» принципів відповідної політики: доцільності, адекватності, ефективності, збалансованості, передбачуваності та врахування громадської думки. Останні можуть бути критеріями для регуляторних актів у сфері господарювання, невідповідність яким свідчить про низьку якість певного нормативно-правового акта та недоцільність його прийняття. Водночас якість регуляторних актів свідчить про рівень державної регуляторної політики загалом, а їх застосування – про ефективність державного управління господарською діяльністю. У статті стверджується, що з метою усунення практики прийняття нормативних актів з одних і тих же питань необхідно насамперед інкорпорувати відповідне законодавство, а потім кодифікувати його: нормативно-правові акти, що регулюють організаційно-господарські відносини, – у межах Господарського кодексу України, а акти, що регулюють адміністративні відносини, – у межах спеціального закону та майбутнього Кодексу адміністративних процедур.