ОПРИЛЮДНЕННЯ ВІДКРИТИХ ДАНИХ І НАДАННЯ ЇХ НА ЗАПИТ: СПІВВІДНОШЕННЯ ДВОХ ФОРМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДОСТУПУ

Анотація

Мета статті. На підставі аналізу законодавства про доступ до публічної інформації та судової практики визначити зміст правомочності запитувача і кореспондуючого їй обов’язку розпорядника щодо надання публічної інформації у формі відкритих даних на запит, а також з’ясувати співвідношення цього обов’язку з обов’язком оприлюднювати набори даних відповідно до Положення про набори даних, які підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 № 835. Методи. У процесі підготовки статті було використано формально-догматичний, системний та телеологічний методи для тлумачення положень Закону України «Про доступ до публічної інформації» та підзаконних нормативно-правових актів; метод порівняльного аналізу – для дослідження судової практики та виявлення конкуруючих інтерпретацій законодавства; типологічний метод – для класифікації випадків, що можуть виникати при отриманні розпорядником запиту на надання інформації у формі відкритих даних. Як ілюстративний приклад для моделювання різних випадків обрано набір даних «Єдиний реєстр адвокатів України». Результати. Виокремлено п’ять типових ситуацій розгляду запитів на публічну інформацію у формі відкритих даних. Обґрунтовано, що обов’язок розпорядника надавати таку інформацію на запит є самостійним щодо обов’язку її оприлюднювати. Оприлюднення набору не замінює відповіді на запит, а його неоприлюднення не усуває обов’язку надати інформацію, якщо розпорядник володіє нею або зобов’язаний нею володіти. Запит може охоплювати актуальний стан даних, додаткові публічні поля, а в окремих випадках – і конвертацію в інший формат відкритих даних. Виявлено неоднорідність судової практики щодо посилань на технічну неможливість та межі обов’язку розпорядника формувати набір даних. Висновки. Законодавство та судова практика дають підстави стверджувати, що оприлюднення наборів даних і надання публічної інформації у формі відкритих даних на запит є двома окремими формами забезпечення доступу до публічної інформації. Механізм обов’язкового оприлюднення встановлює лише мінімальний стандарт проактивного доступу і не обмежує права запитувача на отримання відкритих даних за запитом. Вирішальним є не стан оприлюднення набору, а те, чи є запитувана інформація публічною та перебуває у володінні розпорядника (або ж він зобов’язаний нею володіти). Відсутність деталізованого регулювання порядку реалізації цієї правомочності та, зокрема критеріїв «надмірного тягаря» та «технічної неможливості», зумовлює неоднорідність судової практики, що свідчить про потребу в доктринальному опрацюванні проблематики та напрацюванні відповідних законодавчих змін з урахуванням потреб запитувачів та реальних можливостей розпорядників.