АДМІНІСТРАТИВНЕ ТА СУДОВЕ ОСКАРЖЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНИХ АКТІВ: ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ТА ВИСНОВКИ ДЛЯ УКРАЇНИ

Анотація

Мета статті полягає у визначенні оптимального співвідношення адміністративного та судового способів оскарження адміністративних актів. Адже обидва способи формально передбачені в чинному законодавстві України, однак у правозастосовній практиці майже завжди використовується судовий спосіб. А от адміністративне оскарження, незважаючи на його евентуальні переваги для захисту прав, свобод та законних інтересів приватних осіб, застосовується достатньо рідко. У кінцевому підсумку автор має на меті виклад пропозицій щодо чіткішого правового урегулювання співвідношення адміністративного та судового способів та оновлення відповідних законодавчих актів, що зумовить також і зміни у національному правозастосуванні. Методи. У дослідженні використано загальнонаукові та спеціально-правові методи. Порівняльно-правовий метод – при висвітленні міжнародно-правових стандартів та актів національного законодавства розвинутих держав-членів Європейського Союзу, якими визначається співвідношення адміністративного та судового способів захисту прав особи від неправомірних адміністративних актів. Метод аналізу і синтезу використано при дослідженні чинних законодавчих актів України, які певною мірою регулюють адміністративне оскарження як альтернативу поданню судового позову в порядку адміністративного судочинства. Метод моделювання застосовано при розробці пропозицій щодо поступового запровадження в Україні обов’язкового адміністративного оскарження. Результати. Дослідження зарубіжних джерел права у частині співвідношення між адміністративним та судовим способами захисту дозволило зробити загальний висновок про чималі переваги адміністративного способу оскарження адміністративних актів. За загальним правилом, адміністративний спосіб оскарження є обов’язковою передумовою звернення до суду. Закріплення такого правила може бути відмінним і передбачатися як в адміністративно-процесуальному законодавчому акті, що визначає порядок прийняття рішення уповноваженими судами, так і у загальних чи спеціальних актах адміністративно-процедурного законодавства. Поряд із цим, судовий спосіб оскарження адміністративних актів завжди є додатковою гарантією захисту прав приватної особи, яку вона може використати при незгоді з рішенням по скарзі в адміністративному порядку. В Україні ж до цього часу законодавче урегулювання питання співвідношення між адміністративним та судовим способами оскарження є фрагментарним та несистемним. Висновки. Оптимальне закріплення співвідношення між двома основними способами захисту порушених адміністративними органами прав передбачатиме поступове запровадження обов’язковості адміністративного оскарження перед зверненням до суду. Передусім таку обов’язковість доцільно закріпити нормами спеціальних законодавчих актів в окремих сферах публічного адміністрування, наприклад, соціальній, де виникає найбільше публічно-правових спорів. І уже згодом досвід використання інституту адміністративного оскарження можна буде перенести на загальний рівень. Із цією метою – передбачити відповідні норми у Кодексі адміністративного судочинства та/або Законі «Про адміністративну процедуру».