ЗАСТОСУВАННЯ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ У ЗДІЙСНЕННІ АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДОЧИНСТВА: АНАЛІЗ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ, РИЗИКИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

Анотація

Метою статті є комплексне дослідження нормативно-правового регулювання застосування технологій штучного інтелекту в адміністративному судочинстві, аналіз міжнародного досвіду та визначення перспектив і напрямів удосконалення правового забезпечення інтеграції ШІ у систему правосуддя України. Методи. Діалектичний, порівняльно-правовий, формально-логічний, аналітичний, узагальнення. Результати. У статті досліджується правове регулювання впровадження та застосування технологій штучного інтелекту (ШІ) у сфері адміністративного судочинства України в контексті євроінтеграційних процесів і гармонізації національного законодавства з правом Європейського Союзу. Після підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС (2014 р.) держава зобов’язалася впроваджувати сучасні цифрові технології у сферу правосуддя. У роботі проаналізовані національні нормативно-правові акти – Конституція України, Кодекс адміністративного судочинства України, Закон України «Про судоустрій і статус суддів», Закон «Про авторське право і суміжні права», а також Концепція розвитку штучного інтелекту (2020 р.) та інші. Зазначено, що ці акти створюють базове нормативне підґрунтя для інтеграції ШІ у судочинство, однак не забезпечують його повного й системного правового регулювання. Проведено порівняльний аналіз міжнародних актів, зокрема Європейської конвенції з прав людини, Європейської етичної хартії щодо використання ШІ у судових системах, Резолюції Європарламенту 2020 р. та проєкту Закону ЄС про штучний інтелект (Artificial Intelligence Act). Виявлено, що в міжнародній практиці ШІ розглядається як інструмент, що здатний підвищити ефективність і прозорість правосуддя, але одночасно породжує складні етичні та юридичні питання, пов’язані з правосуб’єктністю, відповідальністю та дотриманням прав людини. У статті узагальнено зарубіжний досвід використання ШІ у судових процесах (США, Китай, Естонія, Бразилія, Польща, Велика Британія), визначено можливості (та ризики) його адаптації до судочинства України. Автори підкреслюють наявність як ризиків, так і перспектив упровадження ШІ в правосуддя (висвітлюють їх). Зауважено на необхідності вироблення чіткої нормативної бази для регулювання способів застосування та результатів діяльності ШІ, а також створення механізмів контролю за етичністю, безпекою та неупередженістю таких технологій у процесі здійснення правосуддя. Висновки. За результатами дослідження виявлено, що в Україні існує лише часткове правове регулювання питань застосування ШІ у сфері правосуддя, яке не охоплює специфіки адміністративного судочинства. Законодавче визначення поняття «штучний інтелект» міститься в Концепції розвитку ШІ, проте досі не врегульовано питання правосуб’єктності, авторських прав, процесу прийняття судового рішення системою ШІ, відповідальності й оскарження рішення. Міжнародні акти містять переважно рекомендаційні положення, що дещо ускладнює їх імплементацію. Необхідним є розроблення комплексного нормативного акта про використання ШІ в судочинстві України, який забезпечить баланс між технологічними інноваціями та гарантіями прав людини.