PROVISION OF LEGAL SERVICES TO THE POPULATION BY HUMAN RIGHTS PROTECTION NON-GOVERNMENTAL ORGANIZATIONS: FORMS AND LIMITS OF COMPETENCE

Abstract

Мета. Метою статті стало з’ясування типових форм діяльності неурядових правозахисних організацій і визначення меж їхньої компетенції у наданні правничих послуг населенню. Методи. Методологія дослідження уособлена низкою загальних, філософських і спеціальних методів, серед яких: діалектичний, компаративістський, аналізу та синтезу, системно- структурний та ін. Теоретичною основою дослідження стали положення національного законодавства та міжнародно-правових договорів, теоретичні напрацювання українських учених, статути правозахисних неурядових організацій. Комплексний підхід у застосуванні методів наукового пізнання забезпечив логічний виклад матеріалу, достовірність та обґрунтованість отриманих висновків. Результати. На підставі узагальнення чинних положень національних і міжнародних правових актів визначено, що діяльність правозахисних неурядових організацій передусім впорядкована нормами Конституції України, ратифікованими Україною міжнародно- правовими договорами, Законом України «Про громадські об’єднання». Ними гарантована багатоманітність як у формах діяльності, так і у визначенні цілей і завдань діяльності. Правозахисним організаціям України притаманна певна неоднорідність та, попри це, їх можна класифікувати на організації загального правозахисного напряму та профільні організації. Форми їхньої діяльності здебільшого носять інформаційний та освітній характер. Висновки. За загальним правилом правозахисні неурядові організації уповноважені надавати правничі послуги, однак окремі форми, які, зокрема, полягають у представництві інтересів особи у судах та інших органах державної влади, здійсненні захисту особи від обвинувачення тощо, уповноважені реалізовувати представники органів адвокатури, адже в цьому контексті важливо неухильно дотримуватися принципу професійності. Отже, правозахисні неурядові організації, які мають на меті представляти інтереси осіб в органах державної влади, у судах тощо, мають подбати про те, щоб у їхньому складі були особи, які мають право займатися адвокатською діяльністю, адже лише тоді діяльність останніх відбуватиметься у межах правового поля. Правовою основою діяльності таких адвокатів усе одно буде залишатися договір про надання правничих послуг, який не тільки врегульовуватиме порядок взаємодії сторін, які його уклали, але й буде підставою для ініціювання дисциплінарного провадження стосовно адвоката, якщо якість правничих послуг, наданих ним, буде низькою і не відповідатиме положенням законодавства та міжнародним стандартам. Таким чином, хоча роль правозахисних неурядових організацій у суспільстві зростає, проте межі їхньої компетенції в наданні правничих послуг для населення обмежені та полягають переважно в реалізації заходів інформаційного та освітнього характеру.