ГЕНЕЗИС СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ПРАВ ЛЮДИНИ У СФЕРІ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ

Анотація

Статтю присвячено дослідженню генези становлення та розвитку прав людини у сфері національної безпеки, а також з’ясуванню майбутньої правової моделі забезпечення національної безпеки в аспекті забезпечення прав людини. Мета статті полягає у з’ясуванні історичних передумов формування та генези прав людини у сфері національної безпеки. В основу методології дослідження покладено загальнонауковий діалектичний метод наукового пізнання. Крім того, для більш всебічного дослідження генезису прав людини у сфері національної безпеки використано також спеціально-наукові методи, зокрема, історико-правовий, формально-юридичний, формально-логічний, контекстуальний метод прогнозування. У статті аргументується, що ступінь захищеності прав і свобод людини та громадянина від їх порушення визначається рівнем гарантованості кожного з цих прав і свобод. Відповідно до принципу гарантованості прав і свобод людини і громадянина їх закріплення здійснено як безпосередньо в Конституції України, так і в чинному законодавстві. Обґрунтовується позиція, згідно з якою держава має обрати курс, який забезпечує національну безпеку з метою створення сприятливих умов для суспільного розвитку, а також забезпечення стану захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства і держави від зовнішньої і внутрішньої загрози, і він може бути названий політикою національної безпеки. Наголошується, що визначено, що сучасний етап розвитку прав людини у сфері національної безпеки розпочався із прийняттям Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони. Наголошується, що серед основних прав людини в контексті забезпечення правом національної безпеки її суб’єктності є право на безпеку, яке має ознаки абсолютного права та водночас є суб’єктивним правом у конкретних правовідносинах у сфері національної безпеки. Право на безпеку в концепції суб’єктності людини має аксіоматичне значення як вихідна формула людиноцентризму правової реальності. Зроблено висновок, що правові норми, що становлять інститут права національної безпеки, ядром мають становити норми про права людини у сфері національної безпеки, а принцип етноцентризму має бути покладений в основу галузі права національної безпеки. В Україні процес реформування законодавства у сфері прав людини в аспекті забезпечення національної безпеки триває та потребує подальшого удосконалення, зокрема, в частині розробки та прийняття Стратегії кібербезпеки України, що є документом довгострокового планування, в якому визначаються пріоритети національних інтересів України у сфері кібербезпеки.